Повість-казка Івана Андрусяка "Третій сніг"

Іван Андрусяк

«Третій сніг»

(«Фонтан казок», 2015 )

Повість-казка

Для дітей середнього шкільного віку, для сімейного

Головний герой цієї повісті-казки – їжак Петро, який мешкає у тернових хащах, відвідує школу вчителя зайця Миколи (так, усі звірі, які населяють ліс, мають людські імена), щодня вигадує нову назву своїй лісовій країні, намагається співіснувати з іншими звірами, і просто виживає. Власне виживанню серед хижаків і присвячена значна частина цієї книги. І в цьому повість є дуже правдивою, адже світ диких звірів – це, перш за все, світ виживання.

Їжак Петро відчуває свою хижу натуру (адже їжаки – хижаки. Вони полюють на мише, гадюк, вужів). Тому він не товаришує у школі з мишами, навіть не намагається дізнатися їхніх імен, адже поза школою вони цілком можуть стати його здобиччю, а «одна справа, коли ти їси безіменну мишу, й зовсім інша – коли свого шкільного товариша. Узагалі миша – страва смачна, принаймні для їжака; але миша, з якою ти в одному класі гриз граніт науки, - це вже не страва, а особистість. Таку якщо випадково загризеш – то до кінця життя тебе самого совість гризтиме». Мабуть тому він (а ще тому, що він жадає знань) відвідує школу для хижих звірів вовка Мелетія, коли його вчитель заєць Микола перебирається на зимівлю до селища.   

Ще одна тема – мовної ідентичності. Ведмеді говорять ламаною українською, поводять себе нахабно і грубо. Їхня мова відповідає їхнім вчинкам. Російською мовою говорять люди, які наприкінці мстяться родині ведмедів. Наприкінці спіймані в клітку ведмежата Іґнат і Філіп називають себе Гнатом та Пилипом, говорять українською і зізнаються «ці всі модні штучки (це вони про свою мову) не мають значення… Непотрібні вони!» Тобі стає щиро шкода родину ведмедів, яка протягом усієї повісті «тероризувала» лісових мешканців, а у фіналі твору в клітках відправляється до зоопарку.

Варто зазначити, що в книги є сюжет (в дечому навіть детективний), а не просто намисто із подій та уривків історії. Це беззаперечний плюс книги, адже так часто зараз можна зустріти книги для дітей без яскравого вираженого сюжету, які більше нагадують збірки казок чи оповідань. 

Особливе місце у книзі займають ілюстрації Ольги Кузнецової, яка створила фантастичний і реалістичний світ водночас. У цій книзі текст і малюнки гармонізують дуже вдало.

Іван Андрусяк, порушуючи одвічні проблеми добра і зла все ж не дає однозначних відповідей на питання. Письменник запрошує читача самого зробити висновки, не нав’язуючи їх, зайвий раз не моралізуючи. І це є одним із показників гарної літератури для дітей.

Збірка поезії Віри Володіної «Сон синьої трави»

Віра Володіна «Сон синьої трави»

(«Поліграф-Сервіс», Кропивницький, 2017)

Лірична героїня Віри Володіної звикла балансувати на межі між явою та уявою. Це комфортна для неї територія інтуїтивно-образного пізнання законів світобудови і вдячності Богові за творчі муки відкриття світу через слово.

Збірка стала предметом нових роздумів, відмінних від першої збірки поетеси «Тихий крик», прискіпливої уваги до точності вираження емоціє думки. Драматичні події в країні та болісна втрата – смерть матері – вплинули на світовідчуття поетки, оптимістично налаштованої на власну самореалізацію, і на її стосунки зі словом і часом.

Багатий спектр почувань ліричної героїні тематично різноплановий. Інтимна лірика і громадянська, релігійні мотиви і філософія буття, сюжетні твори і плин свідомості зумовили варіювання різних форм віршування, густу образність верлібру та сповідальність білого вірша.

Твори Віри Володіної настільки метафорично оголюють душу, що потребують беззастережного занурення в це свідоме божевілля самозречення. Її вірші не для легковажного відпочинку – вони для вдумливого читання, співпереживання, співучасті у дошукуванні кодових ключів. Тож лишається побажати самобутній авторці вибагливих шанувальників поетичної неповторності «Сну синьої трави».

(з передмови Антоніни Царук)

Десять порад письменникам від Рея Бредбері

1. «Писати – це почуватися живим», «Писати – це вижити й залишитися», «Будьте п’яні від письма, і реальність не зможе вас знищити» – постійно наголошує фантаст. Письмо для Бредбері – це спосіб досягти безсмертя, і кожен письменник має пам’ятати, що текст – це не лише найкращі ліки від депресії, а й найспритніший стрибок у вічність.

2. «У романах витворюйте світ, у якому ви хотіли б існувати». Тоді вам буде, куди повертатися.

3. «Не пишіть задля грошей». Як відомо, найбільший гріх американців, які висаджуються на Марс, – те, що вони одразу почали будувати точки продажу хот-догів, що, безумовно, образило витончених марсіан. Саме письмо дає радість, адреналін, ейфорію, та й популярність до того ж.

4. «Підіть від друзів, що не вірять у вас!» Одного разу у дитинстві приятелі висміяли героїв коміксів, яких любив Бредбері. Ображений хлопчик спалив дорогоцінну колекцію, і потім зрозумів, що саме супергерої – його справжні друзі. Для того, аби не бути самотнім, Бредбері почав писати.

5. «Правильне слово – любов». Письмо твориться заради любові, любов – остаточно мета літератури.

6. «Просто сядьте і напишіть, що щойно згадали». Такий підхід оголює неймовірний досвід, про який ми можемо забути. Що було з нами 10, 20 років тому?

7. «Пишіть про те, що вас хвилює, чого ви боїтеся і що ненавидите». Бредбері вірив, що писати про важливе. Якщо ви не любите павуків і сусідів, оповідайте про те, як ці вороги об’єдналися і намагаються захопити вашу домівку.

8.«1000 слів на день». Ці 5 сторінок щодня мають вилитися в одне оповідання наприкінці тижня. Так за рік можна написати 50 оповідань, якщо два тижні відпочивати.

9. «Читайте добрі оповідання», а для цього «живіть у бібліотеці». Ніхто не може написати підряд 50 поганих оповідань, якась частина точно буде хорошою, тому цю пораду варто поєднувати з попередньою.

10. Про що змовчав Бредбері – це основні константи, які роблять його твори особливо популярними. По-перше, це фірмовий бредберівський оптимізм: навіть лякаючи нас, письменник пропонує читачам оптимістичну перспективу. Не менш важливим є автобіографізм: пригадування, особливо дитячих років, для автора може бути хорошим джерелом натхнення. Крім того, письменник має пам’ятати, що новелічність – це зручний спосіб створювати романи. Втім, найважливішим секретом Бредбері є очудення: автор повинен дивитися на речі, ніби бачить їх вперше, адже невідомо, що всередині оболонки звичних предметів та істот. «Використовуйте все, що працює» – прагматично каже Бредбері.

Новий випуск культурно-літературного електронного журналу «шTOPOR»

Після річної перерви з’явився новий номер електронного культурно-літературного журналу «шTOPOR».

У випуску ви можете прочитати книжкові огляди поетичної збірки кропивницької поетеси Віри Володіної «Сон синьої трави», дебютного роману викладачки ЦДПУ ім. В. Винниченка Ольги Кирилюк «Іду на мир», відгук на дитячу повість-казку Івана Андрусяка «Третій сніг».

У розділі «Переклади» представлені вірші польського поета Тадеуша Слів’яка, 90-річчя від дня народження якого відзначали вчора.

Також вашій увазі пропонуються вірші двох поетес Ма. Ко. (Марії Корнілової) з Кропивницького та Іванки Урди зі Львова.

Читати новий випуск журналу (клікніть для переходу)

Невідомий Іван Тобілевич

Невідомий Іван Тобілевич (Карпенко-Карий): листи, п’єси // Упорядкування і вступна стаття С. Бронза. – Вид. 2-ге, перероб. та доп. – Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2012. – 576.

Про книгу, в якій зібрано листи, сказати або майже немає про що, або сказати можна стільки, що і під одну обкладинку не вміститься. Пояснення цьому досить просте: листи – це матеріал, якій може слугувати для створення великого дослідження життя і творчості того, хто ці листи писав. І коментувати їх треба або розгорнуто, або не коментувати взагалі. А головне листи – то є живий матеріал.

Зважаючи на це, книгу «Невідомий Іван Тобілевич» доречніше було б назвати «Живий Іван Тобілевич», адже епістолярій драматурга найповніше демонструє нам його життєві, творчі та естетичні позиції. А головне – усе це у первозданному вигляді, не пропущені через призму науковців-дослідників, незаангажовано. Усе, що нам потрібно дізнатись ми маємо дізнатися самі, просто прочитавши листи Івана Тобілевича, зрозумівши його.

У цьому плані ця книга є надзвичайно цінною як для дослідника творчості видатного драматурга, так і я для звичайного читача, адже листи (які нерідко є досить раритетними і перебувають у архівах) зібрані в одній книжці із 600-сот сторінок. Також книга містить фото додатки та дві відносно невідомі п’єси, принаймні невідомі пересічному читачеві, «Ґандзя» та «Мазепа».

У книзі зібрано листи Івана Карповича датовані із 1878 року по рік його смерті – 1907-ий. Розташовані вони у хронологічному порядку. Адресатами є родичі Тобілевича: його брати, сестри, діти; редакції газет та спілки (наприклад «Общество русrих драматических писателей и оперных композиторов»); друзі драматурга; відомі діячі (Іван Франко, Сергій Єфремов, Борис Грінченко, Микола Костомаров, Павло Житецький). У цих листах Іван Карпович постає і як батько, який дає настанови своїм дітям, і як автор-драматург, який дає пояснення деяких своїх творів, і як громадсько-політичний діяч, і як театрал (зокрема висловлюється бажання злуки колишнього великого театру, який розколовся на декілька труп. Зусиллями саме Карпенка-Карого об’єднання, хоча і не надовго, але звершилось).

Особливо цінним у розумінні самокритичності та дотепності Івана Тобілевича є лист до Івана Франка від 1 березня 1888 року. Тобілевич пише: “Театральні рецензенти кажуть, що на мої п’єси тільки тим і дивиться публіка, що актори дуже добре удають… Театральний рецензент не єсть літературний критик, я знаю. Яркий світ рампи міша рецензентові, ріже очі, і в його фантазії завжди перевагу має актор над автором; він (рецензент) завжди забуває, що актором керує суфлярня, з котрої йому подають готові, прочувствовані речі автора, і що акторові зостається тільки (коли він талант) під впливом власних нервів те саме, що автор пережив, яко творець, передать слухачам… І публіка рецензентам віре, бо вона ще більше має право вбачати в театрі тільки творчество актора…” Виняткове чуття мистецтва Іваном Тобілевичем, розуміння суті речей дає вичерпне пояснення взаємодії театральний критик – драматург.

Із листа очевидно, що Карпенко-Карий, незважаючи на успіх вистав за його п’єсами, все ж потерпає від неуваги тогочасної критики до своєї драматургії. Він розумів, що вкладає у свої твори такі смисли, користується такими тонкими драматургічними прийомами, які по-справжньому може оцінити та декодувати тільки професійний літературний критик. Але аж ніяк не театральний рецензент. Основне завдання театрального критика – виявити майстерність конкретної вистави – симбіозу акторської гри, режисерських знахідок, роботи сценографа, світла, звуку. Драма також потрапляє до кола інтересів театральних критиків, але, більш за все, на рівні сюжету та конфлікту. Літературний же критик займається тлумаченням та оцінкою прийомів саме літературного твору, що дає йому змогу у повній мірі оцінити його як твір мистецтва.

У словах драматурга відчувається розпач, особливо у майже риторичних запитаннях “Де мої читателі? Нема”, та “А чи була ж в літературному стані справжня критика на мої твори? Ні! Та й кому охота тратить працю на критику того, кого ніхто не читає”. Дещо іронізуючи у листі стосовно власної особи, він цілком щиро та прямо висловлює своє істинне прагнення: “Бажаю перш усього, щоб публіка познайомилась з моїми творами не на театрі, куди йдуть слухати акторів, а з книжки, котру читають ради автора”.

Значення цього видання важко переоцінити, адже воно таки відкриє читачеві невідомого Івана Тобілевича. Не того хрестоматійного, затертого, бляклого, а живого, справжнього. Саме листи Івана Карповича, сповнені силою і талантом, здатні зробити це якнайкраще.

Літературний конкурс від «Степу»

Обласне літературне об’єднання «Степ» оголошує конкурс у номінаціях «Поезія», «Проза»,  «Публіцистика та літературознавство».

На конкурс приймають рукописи творів, написаних українською мовою та мовою нацменшин, які не друкувалися в одному примірнику.

Обсяг робіт:

Проза, публіцистика та літературознавство – не більше 5 авторських аркушів (1 авторський аркуш – 40 000 знаків).

Поезія – не більше 3 авторських аркушів.

Кегль 14, інтервал 1,5, шрифт «Times New Roman».

Рукописи приймають за адресою: 25006, м. Кропивницький, вулиця Велика Перспективна, 24, обласна універсальна наукова бібліотека імені Дмитра Чижевського, літературне об’єднання «Степ» імені Віктора Погрібного (з поміткою «На конкурс»).

Переможців в усіх номінаціях нагородять дипломами. Уривки творів можуть бути опубліковані в альманасі «Степ». 

Творчий вечір поета Анатолія Курганського «Душі криниця» (АНОНС)

23 січня 2018 року о 15.00 в Обласному художньому музеї (Вул. Велика Перспективна, 60)  відбудеться творчий вечір поета Анатолія Курганського «Душі криниця».

Запрошуємо всіх шанувальників творчості митця, а також любителів поетичного слова!

Вхід вільний.

Кропивницький літературний часопис «Стежина»

Обласне літературне об’єднання «Степ» на шпальтах «Первой городской газеты» заснувало літературний часопис «Стежина». Поки вийшло два номери часопису, в якому публікують вірші поетів міста та області. Відповідальною за випуск є Ольга Полевіна.

Ви можете ознайомитися із часописом придбавши випуски газети.

Юрій Винничук «Перекладенець», або хто такі чеберяйчики?

Юрій Винничук

«Перекладенець»

(«Бібколектор», 2016)

Для читання дорослими дітям

У цій невеликій історії відомий автор продовжує знайомити читачів із двома чеберяйчиками Гоплею та Піплею. Чеберяйчики – то такі маленькі істоти, які колись мешкали в лісах і полях. Вони схожі на зайчиків, але ходять на двох ніжках, як люди. А ще вони кудлаті, мають великі очі, гладенькі рожеві животики, які полюбляють чухати. Улюбленим заняттям чеберяйчиків є чеберяння ніжками (від того їх так і звуть).

 Гопля тя Піпля вирішили спекти пиріг-перекладенець, але не мали на нього інгредієнтів. Ось тут і почалися веселі пригоди. Чеберяйчики вирушили до своїх друзів, потроху роздобуваючи борошно, мед, яйця, ягоди та масло на свій пиріг. Разом із продуктами друзі отримували гостей, які теж хотіли поласувати пирогом. У результаті був пиріг і десяток ротів, які ось-ось мали завітати в гості. Чеберяйчики бувало вже засмутилися, що перекладенця їм не дістанеться, і що їхні гості залишаться голодні. Врятувало наших маленьких героїв перше правило гостин: у гості не приходять із порожніми руками. Свято у чеберячйиків вдалося на славу!  

Справжньою прикрасою історії є ілюстрації Юлії Пилипчатіної, яка створила яскраві образи чеберяйчиків, аби маленьким читачам було легко уявити пригоди цих чудернацьких вухастих створінь.

Загалом історія написана прекрасною мовою та не позбавлена тонкого гумору.

Стали відомі імена лауреатів премії імені Євгена Маланюка

За результатами таємного голосування члени конкурсної комісії обласної літературної премії імені Євгена Маланюка обрали лауреатів премії за 2017 рік, ними стали:

- у номінації “Поезія (у тому числі драматичні твори і переклади)” - АРТЕМ ЛУЦЕНКО за книгу “Півкроки”;

- у номінації “Літературознавство і публіцистика” - АНТОНІНА ГУРБАНСЬКА за книгу “Слово. Людина. Світ”;

- у номінації “Проза (у тому числі драматичні твори і переклади)” -цього року премія не вручатиметься, оскільки голоси членів конкурсної комісії розділилися.

02 лютого 2018 року в Кіровоградській обласній науковій бібліотеці імені Д.І. Чижевського, відбудеться урочистий захід, присвячений дню народження Євгена Маланюка.
Під час урочистостей буде вшановано лауреатів обласної літературної премії імені Євгена Маланюка за 2017 рік.