Гурт EFIR зіграє хіти Океану Ельзи у Кропивницькому

2 лютого, о 19:00, в арт-кафе «Берлога» відбудеться концерт відомо у нашому місті та за його межами гурту EFIR, який зіграє хіти гурту Океан Ельзи.

Вхід: 100 грн.

Гурт EFIR  переможці відбіркового туру Всеукраїнського фестивалю "Червона рута" у 2016 році. Виступи: міні-тур Україною під егідою всеукраїнського шоу талантів "Кожен спроможен"; GreenCity Fest 2016 (Зеленодольськ); Патріот-фест 2016 (Кропивницький); фестиваль "Свято вихідного дня" 2016 (Козелець); PokrovaFest 2016 (Дніпро); концерт у підтримку всеукраїнської акції "Серце до серця" 2015, фестиваль "УкрОп" 2015 (Кропивницький) та інші. З ким ділили сцену: ТНМК, Тінь Сонця, Міла Нітіч, Piano Extremist, Erazma, Сонце в кишені.

День народження Євгена Маланюка та нагородження лауреатів премії (АНОНС)

2 лютого, о 15:00, в Кіровоградській обласній науковій бібліотеці імені 
Д.І. Чижевського відбудеться урочистий захід, присвячений Дню народження Євгена Маланюка. Під час урочистостей буде вшановано лауреатів обласної літературної премії імені Євгена Маланюка за 2017 рік.

Сестри Тельнюк - Молитва

Слова: Євген Маланюк Музика: Леся Тельнюк

Сторіччя героїчного бою під Крутами вшанували у бібліотеці

Український народ щороку вшановує пам’ять зовсім юних борців за волю, полеглих під залізничною станцією Крути. Ця битва стала символом героїзму та відданості Українській державі й національній ідеї, а її дата – 29 січня 1918 року – днем національної трагедії.
Бібліотекарі філії №19 запросили десятикласників НВО №18, щоб розповісти про нерівну боротьбу, як казав Володимир Винниченко: «…нашої інтелігентної молоді та національно-свідомого робітництва, яке гаряче стояло за українську державність» і вшанувати пам’ять полеглих студентів у бою під станцією Крути. Учні мали змогу переглянути документальний фільм «Боги призначили інакше», в якому зображено події грудня 1917 року-січня 1918 року та безпосередньо бою під Крутами.
У перебігу військових дій битва вирішального значення не мала, та у свідомості багатьох особливого значення набула завдяки героїзму української молоді, яка загинула в нерівному бою біля Крут. Трагічна загибель студентського куреня стала символом патріотизму і жертовності у боротьбі за незалежність нашої держави.

Поради Чака Поланіка письменникам-початківцям

Через шість секунд ви мене зненавидите. Але через шість місяців ви писатимете значно краще.

Щонайменше на півроку ви маєте забути про існування дієслів, які означають процеси мислення: “думати”, “знати”, “розуміти”, “усвідомлювати”, “вважати”, “хотіти”, “пам’ятати”, “уявляти”, “бажати”, і сотень інших, які ви так полюбляєте.

Сюди ж слід включити “любити” і “ненавидіти”, а також “бути” і “мати”, але до них повернемося трохи згодом.

Практично до Різдва* вам не можна писати так: “Кенні цікавило, як відреагувала Моніка на те, що він пішов…”

Цю фразу вам доведеться розгорнути до чогось такого: “Цілими днями Кенні не було вдома, він пропускав останній автобус, йому доводилося брати таксі, а вдома Моніка вдавала, що спить – вдавала, бо вона ніколи не спала так тихо, а вранці вона поставила тільки свою каву у мікрохвильовку. Не його”.

Ваші персонажі про щось знають – а замість цього вам слід показати такі деталі, щоб читачі краще пізнали ваших героїв. Хай не дійові особи чогось хочуть, а ваш опис змусить читачів цього захотіти.

Замість того, щоб писати: “Адам знав, що подобається Гвен”, розгорніть це до: “На перервах Гвен завжди спиралася на його шафку, коли він ішов узяти книжки. Вона закочувала очі й повільно відходила, залишаючи чорні сліди від підборів на фарбованому металі й запах парфумів у повітрі, а замок досі зберігав тепло її тіла. Наступної перерви Гвен знову стоятиме на цьому самому місці”.

Якщо коротко – до дідька скорочення. Лише специфічні чуттєві деталі: рух, запах, смак, звук, відчуття.

Зазвичай письменники вживають “мисленнєві” дієслова на початку розділу – в цьому разі вони стають такими собі тезами викладу, і я ще скажу кілька “добрих” слів про це пізніше. У певному сенсі вони заявляють про наміри розділу. Усе, що далі, тільки ілюструє їх.

Наприклад: “Бренда знала, що ніяк не встигне вчасно. Від самого початку мосту машини стояли в заторі. Батарейка її мобільного здохла. Удома треба було вигуляти собак, бо доведеться після них прибирати. Та ще й вона пообіцяла сусідові полити його квіти”.

Бачите, як початкова “теза” нівелює всі наступні речення? Не робіть такого. Якщо немає ради, переставте цю тезу з початку абзацу на кінець. А краще – змініть її на щось таке: “Бренда ніяк не встигла б усього вчасно”.

Думка абстрактна. Знання і віра нематеріальні. Твір стане сильнішим, якщо ви просто покажете фізичні дії і особливості дійових осіб. Дайте читачам змогу думати і знати. Любити і ненавидіти.

Не кажіть читачеві: “Ліза ненавиділа Тома”. Вибудовуйте розповідь, як адвокат в суді, деталь за деталлю. Представте кожен доказ. “Під час перевірки наявності учнів, коли вчитель вимовив Томове ім’я, а той ще не встиг відповісти «Тут», Ліза голосно прошепотіла: «Шматок лайна»”.

Одна з найпоширеніших помилок, що їх припускаються письменники-початківці, полягає в залишенні героїв наодинці. Пишучи, ви можете бути самі. Читач теж може бути сам. Але дійова особа не повинна тривалий час перебувати одинцем. Вона починає думати, непокоїтися, ставити запитання. “Чекаючи автобус, Марк став хвилюватися, що поїздка виявиться дуже довгою”.

А на цьому місці мало б бути: “У розкладі написано, що автобус приїде опівдні. Марків годинник показував 11:57. Від зупинки можна було бачити всю дорогу аж до торговельного центру – жодного автобуса. Очевидно, водій зупинився на кінцевій і влігся відпочити. Він заснув, і тепер Марк точно запізниться. Чи ще гірше: він п’яний, і Марк заплатив сімдесят п’ять центів за смерть у жахливій катастрофі…”

На самоті ваш герой може зануритися у спогади чи фантазії, але навіть у цьому разі вам слід уникати “мисленнєвих” чи будь-яких інших абстрактних дієслів.

І ще: викиньте на смітник дієслова “забути” і “пам’ятати”.

Позбувайтеся таких переходів: “Ванда пам’ятала, як Нелсон розчісував їй коси”. Значно краще буде: “Коли вони вчилися на другому курсі, Нелсон часто гладив її шовковисте довге волосся”.

Повторюся: пишіть розгорнутими фразами, не скорочуйте.

А ще краще – зразу ж зводьте разом кількох героїв. Нехай вони зустрінуться і почнеться дія. Нехай їхні думки висловлюються діями і словами. А самі тримайтеся осторонь від їхніх голів.

Навчіться обходитися без “думальних” дієслів. І дуже обережно вживайте слова “бути” і “мати”. Ми часто кажемо: “У Енн були блакитні очі”, або “Енн мала блакитні очі”.

Зробіть так: “Енн стала кашляти, махати руками, щоб розігнати сигаретний дим з-перед своїх блакитних очей, і усміхнулася”.

Замість цих несмачних слів, спробуйте розкрити, що ж саме мав герой і чим він був деталями його образу, діями чи жестами. Таким чином ви покажете свою історію, а не розкажете її.

Коли ви навчитеся таким чином розкривати своїх героїв, ви зненавидите ледарів, які пишуть: “Джим сів поряд з телефоном, думаючи про те, чому ж Аманда не телефонує”.

Ось тепер ви можете мене ненавидіти, але, будь ласка, не вживайте “думальних” дієслів. А після Різдва, я переконаний, ви й не захочете.

* Есе було опубліковане в серпні 2013 року

Театр як доля. Іван Тобілевич (Карпенко-Карий)

Театр як доля: Іван Тобілевич (Карпенко-Карий)/ упоряд. О. Чуднов. – Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2012. – 366 с. (сер. «Єлисаветградське коло»).

Серія книжок «Єлисаветградське коло» мабуть одна з найкращих серій, які виходять у нашому місті. Це моє доволі суб’єктивне переконання. Але на це є декілька причин, хоча теж не менш суб’єктивних.

По-перше ця серія стосується нашого степового краю, оповідає про непересічних, а інколи навіть геніальних особистостей пов’язаних із Кіровоградом. По-друге інформація вміщена в книжках серії доволі унікальна. На обкладинках сміливо можна було б писати «Цього ви не знайдете в Інтернеті», адже ця інформація важкодоступна. По-третє книжки із якими мені довелося ознайомитись не монографічні, а швидше нагадують збірники. У них вміщено різнобічну інформацію – від спогадів, фотографій, до статей або навіть цілих монографій, бібліографій.

Ось деякі особистості пов’язані із нашим містом з якими ви можете зустрітись на сторінках книг серії «Єлисаветградське коло»: родина Шульгиних; лікар Натан Ширман; педагог Михайло Завадський; вчитель, суддя, подвижник Василь Нікітін; поети Євген Маланюк, Олександр Семененко, Кирило Емануель; генерал Олександр Самсонов; автор геніальних щоденників Йосип Поліщук; видатний драматург Іван Тобілевич (Карпенко-Карий).

«ТЕАТР як ДОЛЯ». Саме так називається книга із згаданої серії про життя Івана Тобілевича (Карпенка-Карого). І влучніше не сказати. Для всієї родини Тобілевичів театр став не просто покликанням, не просто способом заробітку, а долею. Від роботи на сцені у якості акторів, режисерів, співаків до розвою та зміцнення української драматургії, популяризації українського театрального мистецтва. Без театру старший з братів Тобілевичів своє життя не уявляв. Навіть «відпочиваючи» від сцени на хуторі «Надєждовка» драматург працював над п’єсами, розбудовуючи таким чином драматургічний пласт української літератури, якій був заповнений переважно низько вартісними речами.

У книзі вміщені досить цікаві матеріали. Це і стаття професора Володимира Панченка, і стаття видатної Софії Русової, яка переховувалась у домі Івана Тобілевича в Єлисаветграді, через що, як один із факторів, драматурга було вислано; це і спогади Олександра Шульгіна; стаття Степана Чорного, у якій розкрито (хоча і досить поверхово) театральні принципи Карпенка-Карого.

Найціннішими у книжці є дві речі. Перша – це бібліографічний покажчик видань у фондах ОУНБ ім.. Д. Чижевського. Серед видань зустрічаємо як твори Тобілевича, так і дослідження його життя та творчості, нариси, замітки, статті із журналів та газет, монографії. Цей покажчик можна знайти також на сайті бібліотеки ім.. Д. Чижевського.

Друга цінна річ – монографія Сергія Єфремова «Карпенко-Карий». Її можна знайти у зібранні праць Єфремова, але лише у читальному залі бібліотеки. Книжка «ТЕАТР як ДОЛЯ» дає можливість цю монографію мати у приватній власності.

Сергій Єфремов був знайомий із видатним драматургом – вони із Тобілевичем листувались. Тема їх розмов стосувалась переважно творчості (листи ви зможете переглянути у іншому цікавому виданні «Імекс-ЛТД» - «Невідомий Іван Тобілевич. Листи, п’єси».) У 1924 році дослідник написав монографію «Карпенко-Карий». На мій погляд це дослідження є одним з найкращих серед подібних праць, які присвячені Карпенку-Карому. У монографії органічно поєднались різні іпостасі корифея театру: Тобілевич-драматург, Тобілевич-особистість, Тобілевич-подвижник, Карпенко-Карий-актор (саме тут доречно назвати Івана Карповича «Карпенком-Карим», адже це лише його сценічний псевдонім, із яким він виступав у якості актора. А ось жив і творив, був культурним діячем саме як Іван Тобілевич). Сергій Єфремов приділив значну увагу драмам Тобілевича, особливо обділеній дослідницьким оком «Суєті».

Не сказати «родзинкою», але значним плюсом книги є ілюстративний матеріал – фотографії родини Тобілевичів, акторів у повсякденні та в сценічних образах, людей пов’язаних із Корифеями театру, скани деяких листів, рецензій, сторінок книг. Це все створює своєрідний настрій при читанні книжки, якщо завгодно, атмосферу. Деякі із цих знімків досить рідкісні, надані фондами музеїв (здебільшго краєзнавчого, Кропивницького, та Карпенка-Карого).

Не значним, але мінусом, можна назвати огріх технічного редактора усієї серії та цього видання зокрема – вирівнювання тексту слід було б виконати по ширині, а не по лівому краю – це кидається в очі, і до деякої міри псує враження від споглядання нерівних правих країв тексту.

Серію «Єлисаветградське коло» можна сміливо назвати геніальною ідеєю, яка втілилась у життя і проливає світло на визначні особистості нашого краю. А книгу «Театр як доля. Іван Тобілевич» варто відзначити як найбільш значиму, адже актуалізація феномену театру Корифеїв та окремих представників цього феномену є справою на сьогодні важливою. І це, що не може не радувати, наразі не єдина така книга.

Молодіжний театр «РЕЗОНАНС» запрошує на прем’єру вистави

Молодіжний театр «РЕЗОНАНС» ім. В. Дейнекіна запрошує на прем'єру вистави-комедії "ЄДИНИЙ СПАДКОЄМЕЦЬ" Жан-Франсуа Реньяра, яка відбудеться 12 лютого о 18:30.  

Вистава за легендарною п'єсою перенесе Вас у другу половину XVII століття. Ви поринете у захопливу історію та відчуєте всю силу авантюризму Франції епохи бароко. 

У головних ролях: Влад Крамаренко, Катерина Тоток, Роман Бутовський, Іван Зоря.

Художній керівник Заслужена артистка України Ірина Дейнекіна.

Довідки за тел: 095-181-64-27.

Повість-казка Івана Андрусяка "Третій сніг"

Іван Андрусяк

«Третій сніг»

(«Фонтан казок», 2015 )

Повість-казка

Для дітей середнього шкільного віку, для сімейного

Головний герой цієї повісті-казки – їжак Петро, який мешкає у тернових хащах, відвідує школу вчителя зайця Миколи (так, усі звірі, які населяють ліс, мають людські імена), щодня вигадує нову назву своїй лісовій країні, намагається співіснувати з іншими звірами, і просто виживає. Власне виживанню серед хижаків і присвячена значна частина цієї книги. І в цьому повість є дуже правдивою, адже світ диких звірів – це, перш за все, світ виживання.

Їжак Петро відчуває свою хижу натуру (адже їжаки – хижаки. Вони полюють на мише, гадюк, вужів). Тому він не товаришує у школі з мишами, навіть не намагається дізнатися їхніх імен, адже поза школою вони цілком можуть стати його здобиччю, а «одна справа, коли ти їси безіменну мишу, й зовсім інша – коли свого шкільного товариша. Узагалі миша – страва смачна, принаймні для їжака; але миша, з якою ти в одному класі гриз граніт науки, - це вже не страва, а особистість. Таку якщо випадково загризеш – то до кінця життя тебе самого совість гризтиме». Мабуть тому він (а ще тому, що він жадає знань) відвідує школу для хижих звірів вовка Мелетія, коли його вчитель заєць Микола перебирається на зимівлю до селища.   

Ще одна тема – мовної ідентичності. Ведмеді говорять ламаною українською, поводять себе нахабно і грубо. Їхня мова відповідає їхнім вчинкам. Російською мовою говорять люди, які наприкінці мстяться родині ведмедів. Наприкінці спіймані в клітку ведмежата Іґнат і Філіп називають себе Гнатом та Пилипом, говорять українською і зізнаються «ці всі модні штучки (це вони про свою мову) не мають значення… Непотрібні вони!» Тобі стає щиро шкода родину ведмедів, яка протягом усієї повісті «тероризувала» лісових мешканців, а у фіналі твору в клітках відправляється до зоопарку.

Варто зазначити, що в книги є сюжет (в дечому навіть детективний), а не просто намисто із подій та уривків історії. Це беззаперечний плюс книги, адже так часто зараз можна зустріти книги для дітей без яскравого вираженого сюжету, які більше нагадують збірки казок чи оповідань. 

Особливе місце у книзі займають ілюстрації Ольги Кузнецової, яка створила фантастичний і реалістичний світ водночас. У цій книзі текст і малюнки гармонізують дуже вдало.

Іван Андрусяк, порушуючи одвічні проблеми добра і зла все ж не дає однозначних відповідей на питання. Письменник запрошує читача самого зробити висновки, не нав’язуючи їх, зайвий раз не моралізуючи. І це є одним із показників гарної літератури для дітей.

Збірка поезії Віри Володіної «Сон синьої трави»

Віра Володіна «Сон синьої трави»

(«Поліграф-Сервіс», Кропивницький, 2017)

Лірична героїня Віри Володіної звикла балансувати на межі між явою та уявою. Це комфортна для неї територія інтуїтивно-образного пізнання законів світобудови і вдячності Богові за творчі муки відкриття світу через слово.

Збірка стала предметом нових роздумів, відмінних від першої збірки поетеси «Тихий крик», прискіпливої уваги до точності вираження емоціє думки. Драматичні події в країні та болісна втрата – смерть матері – вплинули на світовідчуття поетки, оптимістично налаштованої на власну самореалізацію, і на її стосунки зі словом і часом.

Багатий спектр почувань ліричної героїні тематично різноплановий. Інтимна лірика і громадянська, релігійні мотиви і філософія буття, сюжетні твори і плин свідомості зумовили варіювання різних форм віршування, густу образність верлібру та сповідальність білого вірша.

Твори Віри Володіної настільки метафорично оголюють душу, що потребують беззастережного занурення в це свідоме божевілля самозречення. Її вірші не для легковажного відпочинку – вони для вдумливого читання, співпереживання, співучасті у дошукуванні кодових ключів. Тож лишається побажати самобутній авторці вибагливих шанувальників поетичної неповторності «Сну синьої трави».

(з передмови Антоніни Царук)

Десять порад письменникам від Рея Бредбері

1. «Писати – це почуватися живим», «Писати – це вижити й залишитися», «Будьте п’яні від письма, і реальність не зможе вас знищити» – постійно наголошує фантаст. Письмо для Бредбері – це спосіб досягти безсмертя, і кожен письменник має пам’ятати, що текст – це не лише найкращі ліки від депресії, а й найспритніший стрибок у вічність.

2. «У романах витворюйте світ, у якому ви хотіли б існувати». Тоді вам буде, куди повертатися.

3. «Не пишіть задля грошей». Як відомо, найбільший гріх американців, які висаджуються на Марс, – те, що вони одразу почали будувати точки продажу хот-догів, що, безумовно, образило витончених марсіан. Саме письмо дає радість, адреналін, ейфорію, та й популярність до того ж.

4. «Підіть від друзів, що не вірять у вас!» Одного разу у дитинстві приятелі висміяли героїв коміксів, яких любив Бредбері. Ображений хлопчик спалив дорогоцінну колекцію, і потім зрозумів, що саме супергерої – його справжні друзі. Для того, аби не бути самотнім, Бредбері почав писати.

5. «Правильне слово – любов». Письмо твориться заради любові, любов – остаточно мета літератури.

6. «Просто сядьте і напишіть, що щойно згадали». Такий підхід оголює неймовірний досвід, про який ми можемо забути. Що було з нами 10, 20 років тому?

7. «Пишіть про те, що вас хвилює, чого ви боїтеся і що ненавидите». Бредбері вірив, що писати про важливе. Якщо ви не любите павуків і сусідів, оповідайте про те, як ці вороги об’єдналися і намагаються захопити вашу домівку.

8.«1000 слів на день». Ці 5 сторінок щодня мають вилитися в одне оповідання наприкінці тижня. Так за рік можна написати 50 оповідань, якщо два тижні відпочивати.

9. «Читайте добрі оповідання», а для цього «живіть у бібліотеці». Ніхто не може написати підряд 50 поганих оповідань, якась частина точно буде хорошою, тому цю пораду варто поєднувати з попередньою.

10. Про що змовчав Бредбері – це основні константи, які роблять його твори особливо популярними. По-перше, це фірмовий бредберівський оптимізм: навіть лякаючи нас, письменник пропонує читачам оптимістичну перспективу. Не менш важливим є автобіографізм: пригадування, особливо дитячих років, для автора може бути хорошим джерелом натхнення. Крім того, письменник має пам’ятати, що новелічність – це зручний спосіб створювати романи. Втім, найважливішим секретом Бредбері є очудення: автор повинен дивитися на речі, ніби бачить їх вперше, адже невідомо, що всередині оболонки звичних предметів та істот. «Використовуйте все, що працює» – прагматично каже Бредбері.

Новий випуск культурно-літературного електронного журналу «шTOPOR»

Після річної перерви з’явився новий номер електронного культурно-літературного журналу «шTOPOR».

У випуску ви можете прочитати книжкові огляди поетичної збірки кропивницької поетеси Віри Володіної «Сон синьої трави», дебютного роману викладачки ЦДПУ ім. В. Винниченка Ольги Кирилюк «Іду на мир», відгук на дитячу повість-казку Івана Андрусяка «Третій сніг».

У розділі «Переклади» представлені вірші польського поета Тадеуша Слів’яка, 90-річчя від дня народження якого відзначали вчора.

Також вашій увазі пропонуються вірші двох поетес Ма. Ко. (Марії Корнілової) з Кропивницького та Іванки Урди зі Львова.

Читати новий випуск журналу (клікніть для переходу)

Невідомий Іван Тобілевич

Невідомий Іван Тобілевич (Карпенко-Карий): листи, п’єси // Упорядкування і вступна стаття С. Бронза. – Вид. 2-ге, перероб. та доп. – Кіровоград: Імекс-ЛТД, 2012. – 576.

Про книгу, в якій зібрано листи, сказати або майже немає про що, або сказати можна стільки, що і під одну обкладинку не вміститься. Пояснення цьому досить просте: листи – це матеріал, якій може слугувати для створення великого дослідження життя і творчості того, хто ці листи писав. І коментувати їх треба або розгорнуто, або не коментувати взагалі. А головне листи – то є живий матеріал.

Зважаючи на це, книгу «Невідомий Іван Тобілевич» доречніше було б назвати «Живий Іван Тобілевич», адже епістолярій драматурга найповніше демонструє нам його життєві, творчі та естетичні позиції. А головне – усе це у первозданному вигляді, не пропущені через призму науковців-дослідників, незаангажовано. Усе, що нам потрібно дізнатись ми маємо дізнатися самі, просто прочитавши листи Івана Тобілевича, зрозумівши його.

У цьому плані ця книга є надзвичайно цінною як для дослідника творчості видатного драматурга, так і я для звичайного читача, адже листи (які нерідко є досить раритетними і перебувають у архівах) зібрані в одній книжці із 600-сот сторінок. Також книга містить фото додатки та дві відносно невідомі п’єси, принаймні невідомі пересічному читачеві, «Ґандзя» та «Мазепа».

У книзі зібрано листи Івана Карповича датовані із 1878 року по рік його смерті – 1907-ий. Розташовані вони у хронологічному порядку. Адресатами є родичі Тобілевича: його брати, сестри, діти; редакції газет та спілки (наприклад «Общество русrих драматических писателей и оперных композиторов»); друзі драматурга; відомі діячі (Іван Франко, Сергій Єфремов, Борис Грінченко, Микола Костомаров, Павло Житецький). У цих листах Іван Карпович постає і як батько, який дає настанови своїм дітям, і як автор-драматург, який дає пояснення деяких своїх творів, і як громадсько-політичний діяч, і як театрал (зокрема висловлюється бажання злуки колишнього великого театру, який розколовся на декілька труп. Зусиллями саме Карпенка-Карого об’єднання, хоча і не надовго, але звершилось).

Особливо цінним у розумінні самокритичності та дотепності Івана Тобілевича є лист до Івана Франка від 1 березня 1888 року. Тобілевич пише: “Театральні рецензенти кажуть, що на мої п’єси тільки тим і дивиться публіка, що актори дуже добре удають… Театральний рецензент не єсть літературний критик, я знаю. Яркий світ рампи міша рецензентові, ріже очі, і в його фантазії завжди перевагу має актор над автором; він (рецензент) завжди забуває, що актором керує суфлярня, з котрої йому подають готові, прочувствовані речі автора, і що акторові зостається тільки (коли він талант) під впливом власних нервів те саме, що автор пережив, яко творець, передать слухачам… І публіка рецензентам віре, бо вона ще більше має право вбачати в театрі тільки творчество актора…” Виняткове чуття мистецтва Іваном Тобілевичем, розуміння суті речей дає вичерпне пояснення взаємодії театральний критик – драматург.

Із листа очевидно, що Карпенко-Карий, незважаючи на успіх вистав за його п’єсами, все ж потерпає від неуваги тогочасної критики до своєї драматургії. Він розумів, що вкладає у свої твори такі смисли, користується такими тонкими драматургічними прийомами, які по-справжньому може оцінити та декодувати тільки професійний літературний критик. Але аж ніяк не театральний рецензент. Основне завдання театрального критика – виявити майстерність конкретної вистави – симбіозу акторської гри, режисерських знахідок, роботи сценографа, світла, звуку. Драма також потрапляє до кола інтересів театральних критиків, але, більш за все, на рівні сюжету та конфлікту. Літературний же критик займається тлумаченням та оцінкою прийомів саме літературного твору, що дає йому змогу у повній мірі оцінити його як твір мистецтва.

У словах драматурга відчувається розпач, особливо у майже риторичних запитаннях “Де мої читателі? Нема”, та “А чи була ж в літературному стані справжня критика на мої твори? Ні! Та й кому охота тратить працю на критику того, кого ніхто не читає”. Дещо іронізуючи у листі стосовно власної особи, він цілком щиро та прямо висловлює своє істинне прагнення: “Бажаю перш усього, щоб публіка познайомилась з моїми творами не на театрі, куди йдуть слухати акторів, а з книжки, котру читають ради автора”.

Значення цього видання важко переоцінити, адже воно таки відкриє читачеві невідомого Івана Тобілевича. Не того хрестоматійного, затертого, бляклого, а живого, справжнього. Саме листи Івана Карповича, сповнені силою і талантом, здатні зробити це якнайкраще.

Літературний конкурс від «Степу»

Обласне літературне об’єднання «Степ» оголошує конкурс у номінаціях «Поезія», «Проза»,  «Публіцистика та літературознавство».

На конкурс приймають рукописи творів, написаних українською мовою та мовою нацменшин, які не друкувалися в одному примірнику.

Обсяг робіт:

Проза, публіцистика та літературознавство – не більше 5 авторських аркушів (1 авторський аркуш – 40 000 знаків).

Поезія – не більше 3 авторських аркушів.

Кегль 14, інтервал 1,5, шрифт «Times New Roman».

Рукописи приймають за адресою: 25006, м. Кропивницький, вулиця Велика Перспективна, 24, обласна універсальна наукова бібліотека імені Дмитра Чижевського, літературне об’єднання «Степ» імені Віктора Погрібного (з поміткою «На конкурс»).

Переможців в усіх номінаціях нагородять дипломами. Уривки творів можуть бути опубліковані в альманасі «Степ». 

Творчий вечір поета Анатолія Курганського «Душі криниця» (АНОНС)

23 січня 2018 року о 15.00 в Обласному художньому музеї (Вул. Велика Перспективна, 60)  відбудеться творчий вечір поета Анатолія Курганського «Душі криниця».

Запрошуємо всіх шанувальників творчості митця, а також любителів поетичного слова!

Вхід вільний.

Кропивницький літературний часопис «Стежина»

Обласне літературне об’єднання «Степ» на шпальтах «Первой городской газеты» заснувало літературний часопис «Стежина». Поки вийшло два номери часопису, в якому публікують вірші поетів міста та області. Відповідальною за випуск є Ольга Полевіна.

Ви можете ознайомитися із часописом придбавши випуски газети.

Юрій Винничук «Перекладенець», або хто такі чеберяйчики?

Юрій Винничук

«Перекладенець»

(«Бібколектор», 2016)

Для читання дорослими дітям

У цій невеликій історії відомий автор продовжує знайомити читачів із двома чеберяйчиками Гоплею та Піплею. Чеберяйчики – то такі маленькі істоти, які колись мешкали в лісах і полях. Вони схожі на зайчиків, але ходять на двох ніжках, як люди. А ще вони кудлаті, мають великі очі, гладенькі рожеві животики, які полюбляють чухати. Улюбленим заняттям чеберяйчиків є чеберяння ніжками (від того їх так і звуть).

 Гопля тя Піпля вирішили спекти пиріг-перекладенець, але не мали на нього інгредієнтів. Ось тут і почалися веселі пригоди. Чеберяйчики вирушили до своїх друзів, потроху роздобуваючи борошно, мед, яйця, ягоди та масло на свій пиріг. Разом із продуктами друзі отримували гостей, які теж хотіли поласувати пирогом. У результаті був пиріг і десяток ротів, які ось-ось мали завітати в гості. Чеберяйчики бувало вже засмутилися, що перекладенця їм не дістанеться, і що їхні гості залишаться голодні. Врятувало наших маленьких героїв перше правило гостин: у гості не приходять із порожніми руками. Свято у чеберячйиків вдалося на славу!  

Справжньою прикрасою історії є ілюстрації Юлії Пилипчатіної, яка створила яскраві образи чеберяйчиків, аби маленьким читачам було легко уявити пригоди цих чудернацьких вухастих створінь.

Загалом історія написана прекрасною мовою та не позбавлена тонкого гумору.

Стали відомі імена лауреатів премії імені Євгена Маланюка

За результатами таємного голосування члени конкурсної комісії обласної літературної премії імені Євгена Маланюка обрали лауреатів премії за 2017 рік, ними стали:

- у номінації “Поезія (у тому числі драматичні твори і переклади)” - АРТЕМ ЛУЦЕНКО за книгу “Півкроки”;

- у номінації “Літературознавство і публіцистика” - АНТОНІНА ГУРБАНСЬКА за книгу “Слово. Людина. Світ”;

- у номінації “Проза (у тому числі драматичні твори і переклади)” -цього року премія не вручатиметься, оскільки голоси членів конкурсної комісії розділилися.

02 лютого 2018 року в Кіровоградській обласній науковій бібліотеці імені Д.І. Чижевського, відбудеться урочистий захід, присвячений дню народження Євгена Маланюка.
Під час урочистостей буде вшановано лауреатів обласної літературної премії імені Євгена Маланюка за 2017 рік.