Електронна версія книги "Поза Каменем" (Клікніть щоб перейти)
Передмову до збірки написав відомий поет Сергій Пантюк. Вашій увазі ми публікуємо її:
Сьогодні поетичні покоління змінюються значно швидше, ніж це було раніше. Сам час рухається набагато стрімкіше, іноді просто летить стрімголов. Літературознавцям майбутнього буде надзвичайно важко визначити, до якого покоління, літературної школи чи неформальної тусовки належав той чи інший поет. Особливо, коли поет – талановитий і цікавий.
Єдине, в чому впевнений стовідсотково – зникне таке поняття, як «письменник регіональний». Це для мене, якщо хочете, ідея-фікс: довести усім, що не буває одеських, львівських чи кіровоградських поетів. Є лише українські або якісь інші – за мовою їхньої творчості.
Тепер логічний підсумок: маємо книжку молодого, талановитого українського поета Кирила Поліщука – «Поза каменем».
Невдячна справа хвалити молодого автора – все дно ніхто не повірить, поки не прочитає. Критикувати – не час і не місце, хай вже книжка з’явиться, тоді можна й душу відвести. На часі – просто відчути глибину і повноту поетичного світу молодшого побратима і максимально підтримати. «Молоді поети потребують, аби їм підставили плече, а не ногу!» Так слушно зауважив колись щирий Олександр Косенко, який і відкрив для мене поезію Кирила Поліщука, привізши хлопця на відкриття Всеукраїнського поетичного мега-марафону «Віршень». І Поліщук там дуже гарно зазвучав. Його почули.
Я кілька разів перечитав рукопис цієї збірки. І щоразу –
інші відчуття – нові й нові. Світогляд – не схожий на мій, дрімучий, навіть, на пост-совковий двохтисячницький не схожий, думки свіжі, образи неординарні. Якщо це силабо-
тоніка, одразу ж наштовхуємося на нетривіальні рими, якщо верлібр – сприймається все ж як вірш, а не прозові сентенції.
Хотілося б зараз насмикати цитат зі збірки, перемішати їх у какофонічний вінегрет і тим сказати майбутнім читачам – зверніть увагу, як це круто. А потім подумав – і вирішив – достатньо двох слів, які виніс у заголовок – «серце-рілля». Не знаходив ніколи такого своєрідного і багатошарового образу. Бо що таке рілля? Земля, готова для сівби. Чи цілковито готова? Мабуть, ні, треба ще груддя розбивати, культивувати, снігу очікувати… А якщо вже приморозок вдарив? Чи зросте щось на тій ріллі? І якщо зросте, то чи те, чого чекаємо? Так і від серця свого ми не знаємо, чого чекати. Особливо, коли це серце хорошого поета…
Отже, нехай іде ця книжка поміж люди, і повертається до автора добрими словами читачів та конструктивними відгуками критиків. І автор завжди має пам’ятати – поет до тих пір є поетом, поки творчо зростає, розвивається, працює над собою. Інший шлях, на жаль, у нікуди…
Немає коментарів:
Дописати коментар